Великі нездари:

Томаса Едісона вигнали зі школи після чотирьох місяців навчання, вчитель сказав, що він розумово відсталий.

Дарвіну казали кинути медицину, батько з гіркотою докоряв: «Тебе нічого не цікавить, крім твоїх фантазій!»

Уолт Дісней був звільнений з газети за браком ідей.

Учитель Бетховена вважав його абсолютно бездарним учнем.

Ейнштейн не говорив до чотирьох років. Його вчитель характеризував його, як розумово відсталого.

Батько Родена, великого скульптора, говорив: «У мене син – ідіот. Він тричі не здав іспит у школу мистецтв».

Моцарту, одному з найгеніальніших композиторів, імператор Фердинанд сказав, що в його «Весіллі Фігаро» «занадто багато нот».

Менделєєв мав трійку з хімії.

Коли ми дивимося на автомобілі «Форд», ми знаємо, що їх творець Генрі Форд завжди був багатим, успішним бізнесменом. Ми бачимо цю величезну імперію, яка живе вже більше ста років. Але мало хто з нас знає, що Форд практично не вмів писати і читати, і перш, ніж досягти фінансового успіху, Форд кілька разів оголошував себе банкрутом, розоряючись дочиста.

Коли Марконі придумав радіо і розповідав своїм друзям, що буде передавати слова на відстані по повітрю, вони подумали що він божевільний і відвели до психіатра. Але вже через кілька місяців його радіо врятувало життя багатьом морякам.

Батьки, вірте у свою дитину! Завдяки вашій підтримці вона може досягти так багато… а іноді навіть змінити світ!

Діти – це не тільки щастя, а й відповідальне випробування для батьків. У певний момент чадо стає неслухняним і не піддається жодним методикам впливу. Неслухняна дитина – це, як правило, помилка батьків у вихованні.

Як батьки своїми ж руками програмують дітей на непослух:

1. Загрози

Такі загрози, як «віддам тебе чужій тітці», «віддам в дитбудинок», «перестану любити», не приводять ні до чого хорошого. Впливу на погану поведінку у них немає, проте це точно сформує відчуття недовіри у малюка до батьків. Така методика погіршить і без того складну ситуацію. Тільки стосунки, побудовані на довірі, допоможуть тобі добитися дисципліни.

2. Брак уваги

Робота або домашні справи забирають весь час, і на дитину часто не залишається вільної хвилини. Але діти вимагають уваги, і найпростіший спосіб її отримати – це погана поведінка. Треба більше спілкуватися з дитиною, цікавитися, чим вона живе. Протягом дня робіть десятихвилинні перерви та приділяйте їх дитині. Позитивно вплине також проведення спільних вихідних на природі чи в іншому цікавому для дитини місці.

3. Наказовий тон

Однією з головних помилок є спілкування з дитиною за допомогою наказів. Звичайно, вона чинить опір і намагається відстояти своє бачення ситуації. Дайте малюкові право вибору, всі вчаться на своїх помилках. Так дитина почне довіряти батькам і відчувати підтримку і розуміння. Це значно покращить стосунки.

4. Надмірна увага до молодшої дитини

Коли в родині з’являється молодша дитина, їй, природно, починають приділяти більше уваги. Старший при цьому відчуває себе незатишно, йому не вистачає батьківської любові, і він починає поводитися так, щоб погано було всім.

5. Нездорова критика

Такі висловлювання батьків, як «ти малюєш якісь каляки-маляки», «пишеш як курка лапою», «руки в тебе з одного місця виросли», формують комплекси у маленької дитини. Вона починає боятися, що у неї нічого не вийде, перестає намагатися чогось навчитися і повністю втрачає віру в себе.

6. Поганий приклад

Погані слова, вчинки, зневагу до інших людей діти поглинають як губка. А потім вони починають практикуватися на своїх батьків. Тому батькам варто думати перед тим, як вживати лайливі слова та ображати один одного.

7. Перенос негативу на дитині

У когось з батьків вийшов невдалий день, і тато або мама зірвалися на дитину. А потім, щоб загладити свою провину, купили ласощі або якусь іграшку. Така поведінка рідних травмує дитячу психіку і заважає сформуватися поняттю, що таке добре, а що погано.

Милі батьки, цінуєте і приділяйте більше уваги своїм малюкам, і вони будуть менше створювати вам турбот і проблем.

При спілкуванні з дітьми батьки повинні:

o   постійно підкреслювати свою увагу до індивідуальності сина чи дочки, до їх прагнення до самоствердження;

o   проявляти увагу, інтерес і повагу до всіх дітей у сім'ї;

o   проявляти постійну готовність і вміння вислухати дитину, дати їй можливість говорити (виговоритися), відстоювати свої погляди, переконання;

o   перед тим, як показати дитині її помилки в поведінці, починати

з похвали і схвалення позитивних якостей навіть при самому важкому характері сина (дочки);

o   тактовно показувати кращі позитивні якості своєї особистості (ерудицію, працелюбність, пунктуальність, гуманні відносини до людей, порядність, чесність та інше), але при цьому не показувати, не підкреслювати своєї переваги над дитиною;

o   створювати сімейну атмосферу любові, доброзичливості турботи, захищеності радості і перспективи, що благополучно впливає на фізичне і морально-психологічне здоров'я дітей.

Ви повинні знати:

o   з ким приятелює ваша дитина;

o   де проводить вільний час;

o   чи не пропускає занять в школі;

o   в якому вигляді або стані повертається додому.

Готуйте дитину до майбутнього життя. Говоріть з нею про це

o   Не відгороджуйте дитину від обов'язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.

o   Надавайте дитині самостійності в діях і прийнятті рішень.

o   Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитись вами.

o   Не бійтесь в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.

o   Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять їй вас.

o   Не обмежуйте дитину у спілкуванні з ровесниками.

o   Частіше звертайтесь за порадами до педагогів та психологів.

o   Більше читайте, і не лише педагогічну літературу, але й художню.

o   Звертайтесь до родини, в яких є діти. Передавайте свій досвід

і переймайте чужий.

Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. 

Багато батьків стурбовані тим, як перестати кричати на своїх дітей і почати з ними взаємодіяти. Але проблема більшості дорослих в тому, що хоч вони і вважають, що повинні перестати кричати, при цьому не вірять в те, що є інший спосіб привернути увагу дитини. Зрештою, це наша робота і обов’язок – навчити дітей всьому, а як ще можна змусити їх слухати? Адже наш крик їх не ранить, вони ледь слухають, закочують очі і все одно знають, що ми їх дуже любимо. Правильно?

Ні, неправильно. Насправді крик лякає дітей, він змушує їх серця тверднути відповідно до нас. І коли ми кричимо, діти або починають боротися з цим, або просто завмирають, і, так чи інакше, це перешкоджає засвоєнню ними того, чого ми хочемо їх в цей момент навчити. Більш того, кричачи, ми привчаємо дітей переставати слухати нас, поки ми говоримо на підвищених тонах. Якщо здається, що дитина зовсім не лякається вашого крику, це всього лише ознака того, що вона вже чула його занадто багато і розвинула в собі механізми захисту від цього – і від вас.

Наш гнів відштовхує від нас дітей різного віку. Кричачи на них, можна бути впевненим, що після десяти років дитина почне відповідати тим же і буде боротися зі всім у світі шляхом крику протягом усього підліткового періоду. А так як її серце буде вже запекло по відношенню до нас, великий ризик потрапляння під вплив поганих компаній. Ми втратимо наш вплив на дітей як раз в той момент, коли він буде найбільш важливим.

Хочете вірте, хочете ні, але є сім’ї, в яких батьки не кричать на своїх дітей. І мова не йде про ті сім’ї, в яких зовсім відсутня будь-яка емоційність – всі ми знаємо, як це погано. І мова також не йде про те, що в цих сім’я ростуть якісь ідеальні діти, на яких не потрібно підвищувати голос, або це якісь ідеальні батьки. Ні, це не так. Просто це сім’ї, в яких батьки знають, на які кнопки треба натиснути, щоб не виливати свій гнів на дітей, особливо якщо врахувати, що часто ми кричимо на дітей, просто зриваючись через свої власні проблеми.

Як уникнути цього і припинити кричати на дитину?

1. Спілкуватися з дітьми поважним тоном.

Сказати їм, що ви теж вчитеся бути батьками і іноді робите помилки, але намагаєтеся стати краще.

2. Розуміти, що завдання батьків №1 – це вміння управляти своїми власними емоціями, так як така поведінка допоможе дитині потім управляти своїми.

Діти вчаться співпереживати тоді, коли ми їм співпереживаємо. І також вони вчаться кричати на нас, коли ми підвищуємо голос на них.

3. Пам’ятати, що діти поводяться по-дитячому!

Вони ще незрілі люди, буквально. Вони перевіряють все на міцність і експериментують, щоб зрозуміти, як щось влаштовано. Їх лобова кора розвинеться остаточно тільки до 20 років, а до цього часу ними будуть керувати в першу чергу емоції, а вже потім розум. І, як і всі інші люди, діти не люблять, коли їх контролюють.

4. Не дозволяти собі зриватися і брати відповідальність за свій настрій.

Це в наших руках зробити собі щось приємне і відчувати себе краще.

5. Намагатися зрозуміти, які емоції відчуває дитина.

Такого роду емпатія стане першим кроком на шляху навчання дитини і дозволить керувати нею. А коли дитина зрозуміє, що її почуття розуміють, то навчиться керувати ними і разом з тим контролювати свою поведінку, а бажання пуститися “в усі тяжкі” у неї пропаде.

6. Завжди залишатися “на зв’язку” з дитиною і намагатися дивитися на речі її очима.

Коли діти відчувають, що батьки на їхньому боці, вони самі починають вести себе якнайкраще.

7. Зупинятися, коли відчувається наближення гніву, і вчасно закривати рот.

І не вживати жодних заходів, поки не заспокоїшся, навіть якщо доведеться зупинитися прямо посередині сказаної фрази. Дихати глибоко.

8. Звертати увагу на свої власні почуття і намагатися “вирвати” себе з ситуації і подивитися на неї з боку.

Гнів включає в себе багато компонентів – це і страх, і смуток, і розчарування. Потрібно дати хід цим компонентам окремо – якщо сльози навертаються, то нехай вони виллються. І тоді гнів сам собою розтане.

9. Знайти притулок своїй власній мудрості.

Це може бути якесь слово або мантра або голос янголятка на плечі. Це може бути що завгодно, але до нього потрібно вдаватися в ті моменти, коли гнів підступає дуже близько. Насправді, це один з найважливіших кроків!

10. Вживати заходів.

Це означає попросити дитину повторити щось. Це означає вибачитися перед нею за свою неправильну поведінку. Це означає дозволити примхливій дитині поплакатись, навіть якщо це затягнеться на півдня. Це означає кинути всі домашні справи і забратися з дітьми під ковдру з книжкою, поки кожен не відчує себе краще. Це означає зробити крок назустріч.

Є погана і хороша новини. Погана полягає в тому, що робити це все дуже складно і вимагає величезного самовладання, і виходити буде далеко не завжди. Але потрібно намагатися знову і знову. І знову. А хороша новина полягає в тому, що це працює! І з кожним разом буде ставати все простіше не зірватися на крик і зупинитися перед тим, як накричати на дитину. Просто потрібно рухатися вперед у правильному напрямку.

А найкраща новина полягає в тому, що діти будуть змінюватися прямо на ваших очах. Ви побачите, як вони будуть намагатися контролювати себе і не злитися. Ви побачите, як вони все більше йдуть на контакт. І ви побачите, що вони слухають вас тоді, коли ви зовсім не підвищуєте на них голос.

Великі нездари:

Томаса Едісона вигнали зі школи після чотирьох місяців навчання, вчитель сказав, що він розумово відсталий.

Дарвіну казали кинути медицину, батько з гіркотою докоряв: «Тебе нічого не цікавить, крім твоїх фантазій!»

Уолт Дісней був звільнений з газети за браком ідей.

Учитель Бетховена вважав його абсолютно бездарним учнем.

Ейнштейн не говорив до чотирьох років. Його вчитель характеризував його, як розумово відсталого.

Батько Родена, великого скульптора, говорив: «У мене син – ідіот. Він тричі не здав іспит у школу мистецтв».

Моцарту, одному з найгеніальніших композиторів, імператор Фердинанд сказав, що в його «Весіллі Фігаро» «занадто багато нот».

Менделєєв мав трійку з хімії.

Коли ми дивимося на автомобілі «Форд», ми знаємо, що їх творець Генрі Форд завжди був багатим, успішним бізнесменом. Ми бачимо цю величезну імперію, яка живе вже більше ста років. Але мало хто з нас знає, що Форд практично не вмів писати і читати, і перш, ніж досягти фінансового успіху, Форд кілька разів оголошував себе банкрутом, розоряючись дочиста.

Коли Марконі придумав радіо і розповідав своїм друзям, що буде передавати слова на відстані по повітрю, вони подумали що він божевільний і відвели до психіатра. Але вже через кілька місяців його радіо врятувало життя багатьом морякам.

Батьки, вірте у свою дитину! Завдяки вашій підтримці вона може досягти так багато… а іноді навіть змінити світ!

• Створіть за участю дітей домашні правила користування Інтернетом і вимагайте його неухильного дотримання. Змінюйте його відповідно до віку і запитів дітей.

• Попереджуйте дітей що не слід видавати особисту інформацію в Інтернеті, в тому числі прізвище, ім’я, домашня адреса, номери телефонів, номер школи, адреса електронної пошти, прізвища друзів або родичів, дату народження, фотографії. Нагадуйте, чим це може обернутися. Використовуйте нейтральне екранне ім’я, яке не видає ніяких особистих відомостей.

• Наполягайте на тому, щоб підлітки ставили до відома, якщо хто-небудь в Інтернеті загрожує їм. Ніколи не дозволяйте дітям особисті зустрічі зі знайомими по Інтернету без контролю з боку дорослих.

• Допоможіть захиститися від спаму. Навчіть підлітків не відповідати на небажані листи. Використовуйте фільтри електронної пошти для блокування небажаних повідомлень. Поясніть, що незаконне копіювання чужої роботи – музики, комп’ютерних ігор та інших програм – є крадіжкою.

• Розкажіть дітям про правила поведінки в Інтернеті. Діти ні в якому разі не повинні використовувати Мережу для хуліганства, поширення пліток або погроз іншим людям. Будьте уважні до ваших дітей!

• Переконайтеся, що підлітки радяться з вами перед покупкою або продажем чого-небудь в Інтернеті.

• Обговоріть з підлітками азартні мережеві ігри і пов’язаний з ними ризик. Нагадайте, що дітям не можна в них грати.

• Підтримуйте рівень безпеки вашого комп’ютера на належному рівні. Якщо ваша дитина краще вас розбирається в програмному забезпеченні, то чому б не доручити йому турботу про безпеку ваших сімейних комп’ютерів?

• Якщо ваші діти пишуть блоги, переконайтеся в тому, що вони не розповідають занадто багато про себе. Проведіть оцінку служби блогів і з’ясуйте, чи забезпечує вона можливість написання особистих блогів, захищених за допомогою паролів. Збережіть адресу блогу вашої дитини і регулярно перевіряйте його.

• Переглядайте інші блоги, відшукуючи позитивні приклади для наслідування для ваших дітей.

Як допомогти дитині не просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги?

Комусь з дітей вистачить тиждень-другий, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів.

Перший етап – перший час виконуйте завдання  разом із дитиною.

Прагніть зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясуйте, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.

Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині необхідне відчуття успіху. Оцініть з нею результат. Після кожної самостійно й успішно виконаної частини ставте який-небудь значок, наприклад знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви разом з дитиною переконаєтеся, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.

Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує усі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу в тому, аби дитина переконалася, що вона дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтримаєте.

Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу в тому, що дитина прагне подолати всі труднощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи.

Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався…»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?

Негайне втручання при агресивних проявах

В випадках незначної агресії, коли вона безпечна і може бути пояснена:

• Повне ігнорування реакції дитини/підлітка;

• Розуміння почуттів дитини («Звісно, ти образився…»);

• Переключення уваги, пропозиція будь-якого завдання («Допоможи мені, будь ласка, скласти речі…»);

• Позитивне позначення поведінки («Ти злишся, тому що ти втомився»).

Для зниження агресії встановити з дитиною зворотній зв’язок:

• Констатація факту («Ти поводиш себе агресивно»);

• Констатуюче питання («Ти злишся?»);

• Розкриття мотивів агресивної поведінки («Ти прагнеш мене образити? Ти намагаєшся продемонструвати силу?»);

• Висловлювання своїх почуттів до небажаної поведінки («Мені не подобається, коли зі мною розмовляють в такому тоні», «Я гніваюся, коли на мене хтось голосно кричить»);

• Апеляція до правил (« Ми же з тобою домовлялися»).

Зберегти позитивну репутацію дитини.

Дитині, особливо підлітку, важко відразу визнати свою поразку і провину. Найстрашніше для нього – публічний осуд і негативна оцінка, які провокують психологічні механізми захисту. Щоб цього не сталося, необхідно:

• Публічно мінімізувати провину підлітка («Ти неважно себе почуваєш», «ти не хотів його образити»), але в бесіді віч-на-віч розкрити істину;

• Не вимагати повного підпорядкування, дозволити підлітку/дитині виконати ваші вимоги по-своєму;

• Запропонувати підлітку/дитині компроміс.

 Контролювати свої негативні емоції.

Коли дитина демонструє агресивну поведінку – це викликає негативні емоції – роздратування, гнів, обурення, страх і безпорадність. Коли дорослий вміє керувати своїми негативними емоціями, він не підкріплює агресивну поведінку дитини, зберігає з нею гарні відносини і водночас демонструє, як треба взаємодіяти з агресивною людиною.

Акцентувати увагу на поведінці, а не на особистості за допомогою техніки об’єктивного опису поведінки.

Після того як дитина заспокоїлася, обговорити з нею, як вона поводила себе під час прояву агресії, які слова говорила, які дії здійснювала, не даючи при цьому ніякої оцінки. Обговорювати необхідно лише те, що трапилося «тут і зараз», не згадуючи минулих вчинків. Замість «читання моралі» краще показати негативні наслідки її поведінки, переконливо продемонстрував, що агресія більше шкодить їй самій.

Показати зразок конструктивної поведінки за допомогою наступних прийомів:

• Витримка паузи, яка дасть змогу дитині заспокоїтися;

• Навіювання спокою невербальними засобами;

• Прояснення ситуації за допомогою питань, що наводять на відповідь;

• Використання гумору;

• Визнання почуттів дитини.